Вступ

У кінці ХIХ на початку ХХ століття на території сучасної України окреслився інтенсивний розвиток електроенергетики. Пов’язано це було з розвитком економіки, а саме: освітлення міст, розвиток електротранспорту, впровадження електротехнічних процесів у більшість галузей промисловості. Як наслідок електрика стає основним чинником технічного прогресу.

Усі електростанції, котрі будувалися в той час були обмежені кількістю споживачів та не пов’язані між собою. Справа в тому, що єдиної системи створення станцій не було. Відповідно до зростання енергобудівництва фахівці переконалися, що потрібна загальнодержавна програма, яка б комунікувала та координувала зв’язок між енергетичною базою та промисловістю Росії.

Напередодні Першої світової війни представники капіталів у енергетиці звернули увагу на дніпровські пороги. Створили консорціум товариств та банків із вивчення можливості спорудження каналу Волга-Дон (побудований 1952 році), водного шляху в частині Дніпровських порогів (виконувався проєкт 1930–1976 рр.), щоби використати «падіння води», тобто спорудити гідроелектростанцію. До створення таких комплексів були залучені фахівці з Німеччини, Франції, Швейцарії та Росії (в основному банківська сфера). Але воєнні події перешкодили розвитку цих проєктів. Повернулися до масштабних проєктів, коли утворився СРСР. Історично його пам’ятають, як ДЕЕЛРО (рос. ГОЕРЛО) – Державна комісія з електрифікації Росії.

Історія створення

За планом ДЕЕЛРО на території України планувалося побудувати 9 електростанцій. Частина з них мала працювати на вугіллі, інша із широким використанням гідроресурсів, а потім планувалося об’єднати їх у єдину енергетичну систему. Безпосередньо р. Дніпро є однією з найбільших рік у Європі. На території України довжина річки становить 981 км. У природному стані збереглися 100 км водойми. Усе інше було використано під створення дніпровського каскаду водосховищ. Будівництво розпочалося 1927 році та закінчилося 1975 року. Включає в себе 6 гідроелектростанцій:

• Дніпрогес (1927–1932 рр.) став першою електростанцією з Дніпровського каскаду. Якщо на 1923 рік частка гідроенергетики становила 2 % то тільки збудована станція в Запоріжжі збільшила потужності у 12 разів. Введення в експлуатацію дало можливість збільшити обсяги виплавки якісної сталі та алюмінію, а також більш широко використовувати галузі народного господарства з допомогою електрифікації. Гідроелектростанцію двічі підривали під час Другої світової війни, потім відновили й запустили другу чергу.
• Другою запустили Каховську ГЕС (1950–1955 рр.), вона являється нижньою у каскаді. Особливістю є те, що вона відіграє важливу роль у зрошенні півдня країни та забезпечення водою Криму, до вересня 2014 року.
• Кременчуцька ГЕС є третьою, розташовується біля м. Світловодськ, збудована 1954–1962 рр. Особливістю водосховища є те, що під час будівництва було затоплено велику територію родючої землі та перетворено річки Тясмин на суцільне болото. Примусове перекачування води з річки у водосховище біля села Вітове не дає йому змоги функціонувати природно.
• Київська ГЕС (1960–1964 рр.) розташована біля м. Вишгород. Вверх за течії збудована перша в Радянському Союзі Київська гідроакумулююча станція. Станція дає змогу збільшити потужності в пікові часи навантажень в об’єднаній енергосистемі. Крім того, сприяє рівномірному навантаженню теплових та атомних енергооб’єктів.
• Середньодніпровська ГЕС (1957–1964 рр.) збудована біля міста Кам’янське, в основному використовує водні ресурси Кременчуцького водосховища.
• Будівництво каскаду завершилося введенням в експлуатацію Канівської ГЕС(1962–1976 рр.). Варто зазначити, що фактично вона не добудована так, як планувалося першочергово в середині 80-х років ХХ століття, скільки на території селища Бучак планувалося зведення Канівської ГАЕС. Будівництво об’єкту призупинено після Чорнобильської катастрофи, а з 1992 року остаточно зупинено за браком коштів. Однак останнім часом ведуться розмови про поновлення робіт. Ці плани викликали протести екологів та археологів.

Основні завдання каскаду

Спорудження каскаду вирішувало два основних завдання: по-перше, оборонні можливості держави, по-друге, господарча діяльність промисловості Української РСР.

Планування та рішення виконувалося партійним керівництвом у Москві. У випадку наступу військ НАТО на територію СРСР, штучні водойми, дамби та греблі мали бути знищені — закладенням та підривом вибухівки. Як наслідок такого підриву, усе «матеріальне» живе й неживе змило би до Чорного, Азовського, Середземного морів, а в подальшому в Атлантичний океан. Водночас штучно було знижено якість бетону для «кращих підривів».

Беззаперечно, за рахунок водного ресурсу вирішили й далі вирішують багато завдань: водопостачання населення, промисловості, сільського господарства, зрошення території, транспортування води трубопроводом у віддалені міста. Крім того, коригують максимальні та мінімальні «паводки», у дощові та посушливі пори року, контролюють постійний стратегічний запас прісної води, котру використовують після очищення.

Реальність сьогодення

Поставленні із самого початку завдання Дніпровський каскад водосховищ виконує й понині, за винятком оборонного функціоналу. Технічний прогрес уже далеко попереду й у воєнних діях водосховище вже стратегічної ролі не виконує, а, навпаки, може спричинити штучне цунамі. Екосистема Дніпра перетворилася з річкової на озерно-річкову, відповідно зменшилося самоочищення річок, збільшилося випаровування води. Під час затоплення ми втратили 700 тисяч га землі, при переселенні, в основному на рівні площини, чорнозему ми втратили ще орієнтовно 100000 га землі. При цьому на орних затоплених та переселених землях, сукупно 600000 га, сільське господарство мало можливість вирощувати вчетверо більше валового продукту, ніж ми маємо від виробленої енергетики.

Чорнобильська катастрофа ускладнила ситуацію в Київському водосховищі, оскільки воно перетворилося фактично на «ядерний об’єкт» у придонному мулі. Дніпровські водосховища досі інтенсивно забруднюються нафтопереробними та хімічними комбінатами, великими тваринницькими комплексами, а також низькою якістю очищення стічних вод. Руйнація берегів, стоячі та квітучі водойми в літній період. Варто додати, світовий досвід вбачає, що термін експлуатації аналогічних об’єктів 100 років. Незабаром настане той час, коли технічне обслуговування буде неможливим або економічно необґрунтованим. На мою думку, необхідно розпочати модернізацію об’єктів Дніпровського каскаду, де це необхідно першочергово, для запобігання техногенних аварій. При обґрунтуванні економічно-екологічної сторони проблеми, розпочати демонтаж водосховищ потрібно в наступні 100 років.

Альтернатива розв’язання проблем водосховищ

Особисто я вважаю, що варіантом виходу з непростої ситуації є максимальне запровадження умов розвитку відновлювальних джерел енергетики у вигляді сонячної та вітрової енергії. Чому саме ці два види? Основна перевага в тому, що вони децентралізовані й мають можливість «ходити за споживачем». Аргументом є те, що основні об’єкти енергетики були побудовані за радянських часів. Фактично, ми залежні від усіх видів палива традиційної енергетики. Атомне паливо купуємо в Росії та Америки, вугілля з Донбасу, частково окупованого регіону, газ транзитуємо.

За останні десятиріччя «зелена енергетика» значно здешевіла, на противагу вугіллю, та стала доступнішою. Не містить викидів вуглецю. Країни ЄС планують повністю відмовитися від вугільних ТЕЦ до 2050 року, можливо, і раніше за умови створення систем збереження енергії. Частка сонячної енергії буде більшою від вітрової, оскільки вона є менш трудомісткою та простіша в обслуговуванні. Є безліч варіантів розміщення СЕС. Наприклад, на сучасному водному плесі біля гідроелектростанцій, щоби мати змогу без втрат підключатися до діючої енергосистеми, водночас у самої ГЕС буде можливість оптимізувати технологічні показники і стійкість роботи СЕС. Або ж використовувати водну карту біля підприємств чи міст, за такої умови водойми, вкриті сонячними панелями, будуть менше втрачати води, внаслідок випаровування.

У програмі декарбонізації енергетики Європи, Україну включили до 12 основних партнерів Євросоюзу. У подальшому ми маємо непогані умови для вироблення «чистого водню» та транспортуванню його по ГТС України в Європу. Основною складовою «чистого водню» є зелена енергетика. Реконструкція системи транспортування, яку ми вже маємо, обійдеться орієнтовно в 6 разів дешевше, ніж побудувати нову. Перехід у «поле зеленої енергетики» — це шанс бути здоровими та менше засмічувати довкілля.

Не секрет, що більшість війн у світі розпочиналися в боротьбі за ресурси. У людства є великий шанс жити в мирі, оскільки мало вірогідно, що воювати доведеться за Сонце.

В Україні потрібно зробити не так багато: «Встановити правила, котрі б виконувалися», зробити це необхідно, заради наступних поколінь, щоби перед ними було не соромно.

Публікація відображає погляди та позицію автора і не обов’язково збігається з офіційною позицією компанії.